і

I невідм., с.

Дванадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "і".

••

Ста́вити (поста́вити) кра́пку (крапки́) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення.

II
1. (й), спол. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.

1) Поєднує однорідні члени речення. || Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь. || З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову. || Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.

2) Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: а) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі. || Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків.

3) Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.

2.

перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття. || Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням. || Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників).

Id:

І так да́лі (і т. д.) ; І таке́ і́нше (і т. ін.) ; І поді́бне (і под.) — у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. 3 приєднувальний.

1) Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні.

2) Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні. || Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше.

3) Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну чи біблійну розповідь).

4.

приєднувально-підсил., у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні та окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.

5.

допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч.

III (й), част. підсил.

1) Уживається для підкреслення, вирізнення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (же).

2) Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні. || Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували.

3) Уживається в значенні, близькому до частки навіть.

4) Уживається в значенні, близькому до часток теж, також.

5) Уживається в значенні, близькому до частки вже.

6) Уживається в значенні, близькому до частки ще.

••

І (й) так — без того.

IV (нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг.

Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін.